Чи вступила б Україна в НАТО, якби не здала ядерну зброю?

Чи вступила б Україна в НАТО, якби не здала ядерну зброю?
Нещодавно спеціальний представник Держдепартаменту США у справах України Курт Волкер заявив, що зараз Україна не готова вступити в НАТО, а Альянс – її прийняти.

За його словами, підготовка країни до вступу в Альянс займає багато часу. Волкер також наголосив, що рішення про вступ до НАТО залишається за українською стороною. Окрім того, Курт Волкер не вважає помилкою самостійну здачу ядерної зброї Україною:“Я не думаю, що ядерна зброя була би чимось позитивним для України. Мені б не хотілося, щоб Україна знову відновила цей процес”.

Та історія не знає умовного способу. Цим здебільшого займається “якбитологія”, і невідомо як розвиватиметься процес утвердження незалежності України, й поки маємо одні прикрощі, непорозуміння, співчуття, обіцянки та запевнення – такий собі “джентльменський набір” дипломатів.

За існуючого геополітичного становища України, першим реальним кроком щодо формування й зміцнення національної безпеки мав би стати вступ у Північноатлантичний блок (НАТО). Адже національна безпека стає одним із найважливіших компонентів безпеки міжнародної, тож уже сьогодні НАТО відіграє важливу роль у забезпеченні стабільності та безпеки європейського континенту.

Як і слід було сподіватися, для України в процесі політичного балансування між Заходом і Росією основним прийнятним результатом виявилося схвалення Плану дій Україна-НАТО. Внесок України в безпеку Європи є безпрецедентним для всього континенту, адже географічно розташована в центрі Європи держава перетворюється на буферну зону між Заходом і Сходом. Свідченнями цього є відмова України від ядерної зброї (третьої за руйнівною потужністю у світі); закриття Чорнобильської АЕС, хоча й без обіцяної компенсації; декларації щодо вступу в ЄС та НАТО.

На гарантування внутрішньої безпеки України впливають такі чинники нестабільності: політичні (відсутність укрупнених політичних партій, а також політичної еліти); економічні (відсутність чіткої і послідовної стратегії реформування економіки, відтак подальше соціальне зубожіння населення); інформаційні (розподіл й перерозподіл інформаційного простору, боротьба за засоби ідеологічного впливу); екологічні (хімічні підприємства, атомна енергетика, газо- і нафтотранспортні системи, водні ресурси).

Важлива економічна складова вступу України до НАТО – розвиток макроекономічного блоку. Маастрихтський договір визначає такі вимоги щодо набуття країною-претендентом членства в ЄС і вступу до НАТО: підтримання стабільності цін (рівень інфляції не повинен перебільшувати 1,5% середнього рівня інфляції трьох держав ЄС із найкращими показниками щодо стабільності цін); дефіцит державного бюджету має бути меншим за 3%; державний борг – не більше 60% валового внутрішнього продукту; відсоткова ставка (середня номінальна величина) за останній рік напередодні розгляду вступу не повинна перевищувати 2% середньої відсоткової ставки трьох держав ЄС з найкращими показниками у сфері стабільності цін (індикатор процентних ставок – прибутковість за довгостроковими державними облігаціями).

Чому ж Україна досі не в НАТО? На це питання мали б відпости як колишня правляча еліта, так і сучасне її керівництво, а не “поінформований народ”, до думки якого через “якийсь там референдум” буцімто постійно дослухається нинішній істеблішмент.

Справа безпеки не є питанням консенсусу чи референдуму тощо. Безпека – це питання компетенції, тобто знань. Звісно можна було б погодитися з цілим рядом дослідників цієї проблеми, переконаних, що для вступу України в НАТО потрібно досягти багатьох показників. За бажання, причин для невходження України в НАТО можна знайти чимало. Здебільшого, політики саме таким арсеналом і користуються, аби пояснити свою поведінку, діяльність або ж бездіяльність. Як казав Сократ: “Хто хоче – шукає можливості, хто не хоче – шукає причини”.

Насправді ж важлива не дата вступу в НАТО, а досягнення Україною критеріїв Європейського Союзу, адже 80% завдань Плану дій Україна-НАТО й цільових щорічних планів стосується не зовнішньополітичної чи військової сфери, а галузей, які потребують модернізації, незалежно від членства України в НАТО.

За інших історичних і геополітичних обставин думка ця могла б залишатися бездоганною, та й під сумнів такий сценарій розвитку ніхто не ставить. Але запитаймо себе, чи матиме Україна час для змін і чи все ще будуть потрібні нам НАТО та ЄС, коли ми досягнемо необхідних і достатніх умов забезпечення нормального розвитку українців у власній державі?

Завдяки так званій українській поміркованості та зваженості, наші показники дедалі більше віддаляються від стартових умов 1991 року. За цим стоїть намагання надати прагматичності, логічності та послідовності рухові до цивілізованих норм і форм.

Процес реформування НАТО необхідно розглядати не тільки як розширення меж політичного і військового впливу, а й як активний фактор формування архітектури національної безпеки, що має комплексний характер та економічну, політичну, військову, гуманітарну складові, що повинні розглядатися у форматі загальнолюдських цінностей, не створюючи прецедент виключної особливості.

Не заперечуючи процес розширення й реформування НАТО, необхідно розпочати виготовлення якісної та ефективної зброї, здатної захистити український народ. Чи має вона бути ядерною? Не певний. Але точно має бути максимально ефективною!

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *


З ЦИМ МАТЕРІАЛОМ ЧИТАЮТЬ